Виховні заходи

Проект
“Різдвяний калейдоскоп”
(додається фото та відеоматеріал)
Підготували та провели
                                   учні 9-Б класу,
класний керівник
Марків Н.М. 
2015 р.

Колядники виконують уривок коляди : " На різдвяні свята"
1. На різдвяні свята всі ся радуймо,
І на славу Божу заколядуймо.
Христос народився з Пречистої  Діви,
На різдвяні свята, як цвіт лілії.  
2. З темної дороги  Діва спочила,
Та ся над стаєнкой низько схилила.
Низько ся схилила, землю освітила,-
Де пречиста Діва Сина зродила.
3. А в той час  пастушки вдома не  були,
Вони своє стадо в полі  стерегли.
Ангели злетіли, пастушки зраділи,
Хором заспівали над пастирями.
Під виконання коляди виходять пастушки та  Ангел.
Пастушок1.  Дивна , брате, ніч сьогодні
Дивна , як ніколи
Ніби в рай перетворилось
Вечорове поле.
Бачиш, воли круторогі
Полягали ситі,
Ніби вони не робили
А паслися в житі.
Пастушок2. Ну а небо-
Бачив небо?
Ясністю повите,
Так і світиться, неначе,
Золотом покрите.
А на сході , бач, мітлою
Дивна зоря сяє,
Лине спів над головою
Чудно хор співає.
Може варто вийти в двір
Та й глянути стиха
До овець та й до хлівів
Щоб не сталось лиха.
Ангел.  Не лякайтесь пастирії,
Не ідіть до двору,
А покваптесь з привітанням
В далеку дорогу.
Нова радість на весь світ
Нам ся обявила:
Породила Божа Мати
Господнього сина,
Там, де місто Вифлеєм,
В убогій стаєнці,
Віддасьте свої поклони
Господній дитинці.
А дорогу до Ісуса
Зоря сповіщає,
Тож ідіть, брати мої!
Він на вас чекає.
Пастушок1.  Яка радість чи чуєте?
Ви, добрії люди,
Син Бога зійшов з неба
Поміж грішні люди.
Пастушок2. Тож ходімо поблагати
Малого Ісуса,
Щоб він кращу долю дав,
Щоб щезла спокуса,
Щоб брат брата знов обняв,
Віддав поклін Богу,
Щоб ся свого не цурав
Згадав славу роду.
Виконується пісня  Ой на горі вітер віє
Ой на горі вітер віє,
Там Василечко пшеницю сіє.
Сіє, сіє, посіває,
Та й на Маланку  поглядає…(2р)
Заходить Маланка, Василь, засівальник
Василь: Наша Маланка- дівка файна, справна.
Маланка:  Я дівка справна, я вам поприбираю. Які у вас тут безпорядки  (замітає від порога до середини)
Василь: дивиться , заклавши руки в боки
Василь: Ну дивіться, люди добрі! За що не візьметься - все не до ладу. Та ж  мести треба не від порога , а до порога! (  Маланка:  зупинилась- дивиться на Василя , і далі за своє). Та ж кому я кажу , Маланко?
Із середини треба хату мести та й до порога! Так-так, до порога! І яка ж нечиста сила принесла тебе на мою голову!
Маланка:   Ой, і що би я не зробила,- усе тобі недогода.
Василь:  А певне! Хто таке бачив? То вона миски поб'є, коли начиння миє, то так у хаті накапарить, що нема де ногою стати!
Маланка:   Чи ти мене хоч раз коли-небудь похвалив?
Василь:  І не діждешся! А ти за все -своє життя. навіть замітати не навчилась. Ану дай-но сюди, неробо, той віник- я тобі зараз покажу як треба замітати!
Маланка:   Сама буду замітати!
Василь:  Дай!
Маланка:   Не дам !
Василь: ( хоче забрати віник- Маланка не дає. Схопили одне одного за руки і кружляють на місці. Так виникає повільний танець. Обидвоє сходять зі сцени)
Віншувальник: В світлу ніченьку зимову
Повіншую, повіншую добрим словом:
Аби сіялось, родилось,
на гаразд усе робилось.
У садочку , в полі, в хаті,
щоб добра було багато.
Щоб росли здорові діти, аби мир був в цілім світі
Сію, сію, посіваю, щастя радості бажаю
Аби Вам у Новий рік, було ліпше як торік.
Виконується уривок  щедрівки :   Прийшли щедрувати
Прийшли щедрувати
До вашої хати.
Щедрий вечір,
Добрий вечір.
Тут живе господар -
Багатства володар.
Щедрий вечір,
Добрий вечір.
Стук у двері …
Дівчата:  Хто там?
- Пустіть козу до хати!
Дівчата:  Ваша коза стара, аж порох з неї сиплеться! Не впустимо!
Господиня: Ні, наша коза талановита: вміє співати, танцювати та й молоко в неї добре.Будете здорові. Купите козу?
Дівчата:  Ну добре, заходьте!
Коза: Я коза периста,
Маю років триста.
Всім у ріднім краю
Бажаю врожаю!
Зі святом всіх вітаю!
( падає на підлогу)
Господиня: Ой, людоньки! Щось наша кізонька захворіла.
- Така добра тварина була!
І розумна, і вдатлива, і до харчів невибаглива. Що ж робити?
- Дохтора треба, дохтора!
( Підійшов лікар, робить вигляд, що обстежує хвору козу--слухає, піднімає одну ногу, тоді другу, коза не подає ніяких надій)
Лікар включає жваву музику, коза поволі оживає…
Господиня: Ожила наша кізонька! (радіє, плескає…)
Коза  встає і танцює сучасний танець.
Виконується пісня Го-го-го, коза!


Го-го-го  Коза, го-го сірая
Ой розходися-розвеселися
По всьому двору по веселому!
 Де Коза ходить там жито родить
Де не буває там вилягає!
Де Коза ногою, там жито копою,
Де Коза рогом, там жито стогом!
Прощаються колядники таким віншуванням
Від хати до хати, йдемо щедрувати,
Щася, радості, добра усім побажати!
По всій Україні пісня гомонить,
Христос рождається, радіє весь світ!
Вся наша країна Його прославляє,
Слава Україні!
Всі разом ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ!
Всі виходять з хати і співають:
Бувайте здорові і живіть у згоді!
Щедрий вечір, добрий вечір!
Пом'янімо мільйоннії жертви,які голодом винищив кат.

(виховна година, присвячена голодомору 1933-1933 років)

Мета: поглибити знання учнів про голодомор 1932–1933 рр; показати всю жорстокість, з якою винищували наш народ; виховувати особисту стурбованість кожного за події тих років; навчати сприймати чужу біду, чужий біль, як свої власні; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.

Обладнання: книжкова експозиція «Згадувати, щоб не повторилося»; плакат «Голодний рік — голодний вік»; тематична папка «Голодомор 1932–1933 рр.»; фоторепродукції; свічка; черствий хліб, вода, колоски; магнітофон.

 Перебіг заходу

 I. Організаційний момент


Лунають у запису церковні дзвони.

Бозю!

Що там у тебе в руці?!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще — дитинка.
Та ж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я — пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама — холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хотілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці?!
(А. Листопад) Ведучий. Сьогодні у нас урок пам’яті. Його проводять одночасно з нами в усіх школах нашої держави. Прошу вас бути уважними і задуматись, що відбулося в Україні понад 75 років тому і що витерпів український народ на шляху до незалежності.
II. Основна частина
1. Трагедія України
У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потяга, виверження вулкану — це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, — це друге. А коли люди гинуть від голоду — це зовсім інше. Особливо — голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата на хліб, нашу Україну називали «житницею Європи».
Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає від голоду? Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.
У ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 р. за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.
Саме так влада вчинила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті рр. минулого століття.
Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти всього людства.
А чи так давно це сталося? Ні. Ще досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші бабусі, дідусі. Запитайте в них, що вони знають про Голодомор. Можливо, ви почуєте від них багато нового і страшного, але не бійтеся чути це. Не бійтеся питати про це. Ця трагедія ніколи не повториться. Наша пам’ять не дозволить нікому це зробити. Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.
2. Що таке Голодомор?
1933 рік. Найчорніший час в історії України. Навіть через півсторіччя ступати боляче стежками жахливої трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав на долю однієї з найродючіших країн. Як могло трапитися, щоб у житниці світу зник хліб, люди залишилися без жодної зернини?
Смерть чатувала на людей і вдень, і вночі. Пухли від голоду, вимирали цілі родини й села. А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах
Та й мруть…
Сумують комини без диму.
А за городами,
за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи
ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини. Дні
минають,
минають місяці. Село
Навік замовкло,
оніміло
І кропивою поросло.
(Д. Павличко)
3. Як чинився Голодомор?
1930–1932 рр. були дуже бурхливими. Людей примушували вступати до колгоспів. Записували до колгоспів іноді всіх членів родини. Вступ до колгоспу був добровільним лише на словах, а насправді все це здійснювалось насильно під загрозою позбавити всього і навіть виселити із землі дідів та прадідів. До колгоспу забирали все, що було в господарстві: коней, корів, плуги, борони. В жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла рішення вийти із кризи через конфіскацію всіх запасів зерна. У селах було організовано спеціальні бригади, які проводили подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі. Коли здавати було нічого, організували «буксир» (четверо-п’ятеро чоловіків-активістів на чолі з уповноваженим), який ходив дворами і відбирав хліб. Спочатку забирали ніби залишки, а потім усе підряд: зерно, бобові та інші продукти. Люди кричали, плакали, лаяли, проклинали. Настав голод 1932–1933 рр.
Їдуть, їдуть людомори
У червоних прапорах,
Забирають із комори Порох, зниділий на прах.
Вимітають пил зі скрині,
Зерен запашні сліди,
Залишають Україні
Хліб з кропиви й лободи.
Світ виносять із халупи,
Що віками там горів,
І складають поміж трупи
Недовмерлих матерів.
Їдуть, їдуть без осмути,
Борошно везуть вочу
І співають, щоб не чути
З ями стогону й плачу.
(Д. Павличко)
Наприкінці зими 1933 р. голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли до міст, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Але сільським жителям нічого не продавали.
Дороги, що вели до міст, були блоковані. Все ж тисячі селян пробиралися туди, та не знаходили порятунку, вмирали прямо на вулицях.
Це остання хлібина, остання…
Очі горем налиті вщент.
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, остання…
Після неї голодна смерть.
Плаче й крає, мов соломину,
Пильно дивиться дітвора.
— Тату, їжте ось цю шкуринку,
Майте жалю до нас краплинку,
Умирати вже вам пора.
Взяв шкуринку дідусь і плаче,
І стареча рука тремтить,
Сиве око, — сліпе, не зряче,
Але серце його козаче
Б’ється рівно і хоче жить. Стали кожному крихти в горлі,
Спазми в горлі.
Немає слів.
А над хатою — клекіт орлів,
А на вигоні — трупи чорні
Там, де саваном сніг білів.
За зиму 1932–1933 рр. у селах з’їли всіх собак, котів, щурів. Переловили ворон і горобців, корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені. Щодня на цвинтар десятками вивозили мертвих. Люди від голоду божеволіли.
Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу. Ще довго-довго, з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті — своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне в пекельних муках.
4. Свідчення очевидців
Кирилюк Ганна Григорівна, нар. 1927 р. в с. Тимофіївка Херсонської області.
Була у нас корівка з телям, а до нас приїхала підвода з дядьками. Зчинилася лайка в дворі. Один зайшов у хату і почав нишпорити по всіх закутках: під ліжком за цеберкою в кутку лежав клунок картоплі, а в скрині з одежею на самому споді лежав шматочок сала.
Шпирхун, так в селі називали обозників-заготовителів, перерив у хаті все верх дном, знайшов і картоплю і сало ще й одяг новий позабирали. Мама вчепилася в нього: «Що ж ти робиш, безбожнику». Він маму дуже побив ногами, люто лаявся ще й револьвером розмахував. Ми з братиком дуже плакали — я думала, що почалася війна, а то прийшли грабувати. Бабуся підвела нас до вікна, обняла за плечі та й каже: «В останній раз дивіться на нашу корову», — та й заплакала…
І спустіла хатонька наша, стало в ній сумно та голодно, як у труні. Ми голодні нишпорили по хаті — шукали хоч сухарик, знайшли кілька квасолин, кісточку від абрикоса, а потім — нічого…
Спочатку померла бабуся, мама все кашляла після того, як її шпирхун побив, та плювала кров’ю, а згодом зовсім злягла і вже так і не підвелася, залишились ми з братиком удвох: ходили по смітниках, збирали бурякові та картопляні лушпайки, їли насіння трави, а згодом все засипав сніг… З голоду ноги опухли і було дуже боляче ступати, а братик зовсім зліг. Одного разу до нас зайшов наш сусід. Поки він ходив у місто виміняти хлібину, його тітка вмерла, то він нам приніс окраєць хліба. Я вхопила той хліб — запихаю в рот, а мій братик все дививсь на мене, ніби промовляв: «Я вмираю, Ганнусю, але я тебе не виню». Мій братик помер… а я жива. Більчкенко Ганна Іванівна, нар. 1923 р. в с. Чопилки Київської області.
Підбиралася смерть у нашу сім’ю. Першої не стало сестри Моті. Було їй вісім років, ходила вона в перший клас. Гарна, тиха була і тихо вмерла.
Друга сестричка, Надя, було їй два роки, кричала дуже: «Дай, дай хлібця, дай їстки, дай». Не діждалася. Лежала Надя на столі, а я біля неї стояла. Мама не плакала, а все маленьку голівку гладила та промовляла: «Відмучилась, моя доня, засвітилась на небі зірочкою». Батько глянув на мене та й питає: «Що, Ганю, хоч уроки загадують учити?». Я бачу, що не до ладу питання, але ж батько питає — відповідати треба. Саме вірш задали на пам’ять вивчити:
У колгоспі — добре жить —
Є що їсти, є що пить,
Чоловік чи молодиця,
Як одне — щасливі лиця.
Й стала мама на мене кричати, щоб я перестала той вірш читати, батько вхопився за голову, аж завив стражденне. У балачці із селянами якось батько сказав, що коли він у куркулів наймитував, заробляв хліба на всю зиму, а в колгоспі з голоду помирає: на другий день приїхало НКВС і забрало батька. Через місяць потому з голоду померла мама, і я зосталась одна.
І зробилося таке зі мною, що настрій став гарний, і навіть їсти не хотілося. От сиджу я на долівці, а заходить в ту хату дядько, що підбирає мерців. Іде до мене, на руки бере і несе. Я хочу сказати, що ще жива, а мені чомусь ліньки казати. Дядько виніс мене до підводи, вона вже повна мерців. Подивилась: страху ніякого. Положив мене дядько обличчям до якоїсь жінки, очі в неї були закриті, а губи щось шепотіли… Їдемо, а на зустріч підвода вже порожняком. Зупинилась, дядьки закурили, другий дядько й каже: «А воно ще живе», — це про мене. А «мій» дядько й каже: «Поки довезу — дійде». А був дядько з другої підводи душевний, зняв мене, посадив на свою підводу, та в село назад привіз, там мене хресна мати упізнала, до себе взяла, не дала померти.
У другий клас я прийшла в школу, а з 42 учнів лишилось шість школяриків. Їсти хотілося весь час. Лягали спати, а воно й не спалося. Діти запитували одне в одного: «Хай кишечки воркотять, вони їсти хотять. А чого ж очки не сплять, вони ж їсти не хотять?». Голодними лягали, голодними й уставали.
Мамо, мамо, я скоро помру,
Не рятуйте мене, не треба.
Не ріжте ні брата мого, ні сестру,
Бо не впустить нас Бозя до неба. А як серце моє навіки засне,
Не вбивайтеся з горя, нене.
Покладіть біля вишні в садочку мене
І лягайте самі коло мене.
Забринить понад нами бджола золота,
А та вишня весняної ночі
Накриватиме цвітом наші чола і уста,
І росою вмиватиме очі.
(Д. Павличко)
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзаки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в ряднину…
А на ранок — помер чоловік.
У той рік і гілля, і коріння —
Все трощив буревій навкруги…
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
(Д. Головко)
III. Підсумок заходу
Коли дослідники говорять про голодомор 30-х рр., то мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 р. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.
Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді вмирало 17 людей щохвилини, 1000 — щогодини, майже 25 000 – щодня.
Найбільше постраждали від голоду Полтавська, Харківська, Сумська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8 % загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів.
У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській — рівень смертності був вищий у 5–6 разів. У Донбасі — 3–4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ, Схід сучасноїУкраїни. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.
Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: від 3 до 10 мільйонів. Але в будь-якому випадку мова йде про мільйони безневинних жертв.
Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля — перевернутись від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії — мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.
Хвилина мовчання.
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели дотла?
Як навіть варево виймали із печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору, —
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв? хто?
На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський Молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш — не було голодомору…
(Д. Білоус)
Поблизу Лубен на Полтавщині (на щедрих чорноземах, де голодомор дійшов найвищої позначки) українці вивершили Курган Скорботи на вічну пам’ять землякам своїм, які залишили життя земне в пекельних муках. Не було на тому полі ні пишних промов, ні музик, ні кварти на помин душ. А були тільки вода і хліб.
Черствий хліб, який люди принесли із собою. Та ще жменьку землі зі своєї оселі. Кожен прийшов туди за покликом матері-землі, яка сховала в ті страшні часи чи то батька, чи то сестру, чи ще кого з рідних. У давнину, коли гинули герої, то кожен висипав шапку землі на могилу — і виростав у степу віковічний курган. Бо земля, як саме життя, — вічна. І заплакала Україна, скорбна мати наша, адже тоді, в 1933-му, не мала змоги спорядити дітей своїх в останню путь: сама була на краю загибелі, із сухими очима відчаю.
Стоїть гора Зажури неподалік Лубен. А на ній Хрест здійнявся — символ розп’яття українського народу. Височезний хрест. Здається, дістає неба, вічності і самого Бога…
А люди в сумі, а люди кличуть,
Підбитим птахом до нас кигичуть.
На чорних плитах у сльозах квіти.
Ще досі чути, як плачуть діти.
Як стогне батько, як скиглить мати…
Таке не можна нам забувати.
(Д. Білоус)





«Думай, що робиш, адже за все доведеться відповідати»

Мета заняття:  показати  учням  необхідність формування почуття відповідальності.
Очікувані результати:
Учні зможуть:
1.     Навести приклади того, як можна краще контролювати власну поведінку;
2.     Оцінити рівень своєї відповідальності в усіх сферах життєдіяльності: фізичній, розумовій, соціальній, емоційній та духовній;
3.     Спираючись на «П’ять принципів відповідальності», розробити власний план підвищення рівня відповідальності в п’яти сферах життєдіяльності.
Основні ідеї:
1.    Наша відповідальність у майбутньому залежить від рішень, які ми приймаємо сьогодні;
2.    Ми є або творцями своєї долі, або пливемо за течією;
3.     Відповідальне ставлення до життя розпочинається з рішення стати відповідальним;
4.     Бути відповідальним – означає нести відповідальність за свою поведінку ціле життя;
5.     Ми несемо відповідальність за свою поведінку та власне життя у фізичній, розумовій, емоційній, соціальній та духовній сферах життєдіяльності.

Ключові поняття:
Відповідальний : той, хто заслуговує на довіру, надійний, вміє контролювати себе і готовий відповідати за свої вчинки.
Відповідальність : бути відповідальним за що-небудь.
Матеріали:
-        Висловлювання на аркушах паперу та ватмані;
-         Банка з маленькою рибкою;
-        Ватман та фломастери;
-         Фігурки рибок та листочків;
-        Роздатковий матеріал.

Хід уроку

Вчитель. На попередньому занятті ми розглядали з вами деякі позитивні риси цілісного характеру. На цьому занятті ми детальніше зупинимось на однієї із них – відповідальності. Тема нашої класної години «Відповідальність за свої вчинки». На минулій класній годині ми ознайомилися з ґрунтуванням якостей характеру на загальноприйнятих принципах поведінки людей, що відображено в багатьох культурах та релігіях: буддизм, конфуціанство, іудаїзм, даосизм та християнство. Яке «Золоте правило» християнства?
Учні. «Стався до інших людей так, як бажаєш, щоб ставилися до тебе».
Вчитель. Так, я бажаю, щоб ви протягом свого життя завжди слідували цьому «Золотому правилу».
Ви вже, напевно, помітили, що я принесла до класу незвичайного гостя. Він преспокійно плаває собі в банці з водою, почуваючись зручно, і має все, що потрібно. Здається, що він цілком задоволений. Але що трапиться, якщо я переверну банку? Хм, схоже, що з банки протікає вода, але тече вона зовсім повільно і ніякого лиха не буде, чи не так? Наш гість спокійно плаває у банці і всім задоволений. Я впевнена, що з ним все буде гаразд. Як ви думаєте? Чи все в порядку у нашого гостя?
Учні. Так, але все залежить від Вас. Тому, що ми відповідаємо за тих, кого
приручили.
Вчитель. Коли ви були немовлятами, ви повністю залежали від своїх батьків. Ви їли тоді, коли вас годували; ви гуляли там, куди вас виносили батьки чи інші люди, які за вами наглядали. Ви підростали, ставали більш самостійними, і ваша залежність від інших людей потроху зменшувалася. Ви навчилися самостійно ходити, їсти, одягатися, спілкуватися з іншими дітьми. Вашим обов’язком стало ходити до школи та виконувати завдання, допомагати батькам. Зараз ви стали менш залежними від інших Чому?
Учні. Це відбувається саме тому, що ми стали більш відповідальними, а не просто тому, що ми подорослішали.
Вчитель. Згодом ви станете зовсім дорослими людьми, які повинні повністю відповідати за себе та частково за інших людей. Як ви вважаєте, чи будете ви готові взяти на себе усю відповідальність, коли прийде час? Зараз я назву п’ять принципів відповідальності, а ви оцініть, наскільки ви вже є відповідальною людиною.

1.    1.     Я несу відповідальність за все, що роблю.
Учні. Якщо я роблю правильні вчинки, то одержую винагороду, а якщо неправильні – то визнаю свої помилки і не намагаюсь перекласти власну вину на інших, щоб виправдати себе.
2.     Я несу відповідальність за своє навчання.
Учні. Ніхто не зробить замість мене те, що повинен зробити я сам. Я повинен використати всі можливості і здібності для здобуття освіти.
3.     Я несу відповідальність за своє шанобливе та чуйне ставлення до інших людей.
Учні. Хоча окремі люди заслуговують на особливу пошану, але я ставлюся до всіх без винятку з повагою, навіть до тих, кого не знаю і хто ускладнює моє життя.
4.     Я несу відповідальність за своє місто, країну і цілий світ.
Учні. Я поважаю владу, дотримуюсь законів і правил правопорядку, готовий допомогти моїм сусідам, я цікавлюся новинами суспільного життя, беру участь у житті школи, класу, роблю благочинні справи.
5.     Я несу відповідальність за дбайливе ставлення до довкілля та збереження його для наступних поколінь.
Учні. Я не перекладаю мою відповідальність на інших і не чекаю, щоб хтось зробив те, що повинен я.
Вчитель. Отже бути відповідальною людиною – значить ставати нею тепер, а не колись у далекому майбутньому.
Для того, щоб змінити власну поведінку і набути нових звичок, перш за все необхідно усвідомити те, що я роблю. Відкрийте, будь ласка, свій «Робочий зошит» і знайдіть табличку «Мої відповідальні вчинки» (Додаток 1).
Напишіть у ній вчинки, зроблені вами протягом останнього тижня, які свідчать про вашу відповідальність.
Дослідження показують, що потрібно не менше тридцяти днів для того, щоб, повторюючи якусь корисну дію, перетворити її на звичку. Тому протягом наступних чотирьох тижнів додавайте у цю таблицю ті вчинки, які, на вашу думку, були зроблені відповідально. Аналізуючи власні вчинки, пам’ятайте про п’ять принципів відповідальності. Ведення такого щоденника допоможе вам зосередити увагу на вихованні у собі цієї важливої риси. Не забувайте, що людиною цільного характеру ви станете за умови, коли робитимете правильні вчинки. А зараз дівчатка розкажуть нам пр. людей цільного характеру. (Додаток 2)
Хто я: рибка чи листок?
Вчитель. Що станеться з нашою рибкою, коли я випущу її у річку? Чи потрібно, щоб хтось піклувався про неї? Чому?
Учні. Рибка загине, тому, що вона зростає в домашніх умовах і цілком залежить від Вас. У річці вона загине.
Вчитель. Так, я згода. А зараз, уявімо собі, що одного дня рибка, не ця домашня рибка, а та, яка виросла на волі, плаваючи в річці, помітить зірваний вітром листок, що пропливає над нею. І рибка, і листок обоє пливуть у воді, але що все-таки є суттєво різним  у їхньому плаванні?
Ось так і ви можете прожити свої молоді роки активно, як «рибка», або ж пасивно, як самотній «листок». Риба сама вибирає, пливти їй проти течії чи за течією. Пливти за течією, звичайно, набагато легше, але, пливучи проти течії річки, риба має багату поживу і, таким чином, власне і живе. Осінні листки просто пливуть за течією, у них нема вибору, і вони назавжди залишаються там, куди їх приб’є хвиля.
І ви тепер є на тому етапі життя, коли кожен з вас повинен зробити власний вибір. У кожного з вас є і рибка, і листок. Оберіть, ким ви станете? Напишіть своє ім’я та наклейте свою «рибку» чи «листок» на дошку.
Вчитель. Усвідомлення відповідальності за власне життя – це багатогранне поняття. І ви вже зробили чимало вчинків, які демонструють вашу відповідальність. Я просила вас знайти правдиві або вигадані приклади поведінки, що виявляють відповідальність. Будь ласка.
Учень. Я підготував правдиву історію «Поганий приклад».
Чотирьохлітній Іван їхав з батьком машиною. За перевищення швидкості їх зупинив дорожній інспектор. Батько Івана, подаючи документи, вклав туди 50-тигривньову купюру.
- Усе в порядку, синку, так треба.
Коли Іванові було дев’ять років, він пішов із мамою за покупками до супермаркету. Касир помилково видав їй забагато здачі. Поклавши гроші до гаманця, мати шепнула на вухо синові:
-         Так треба.
Коли Іванові виповнилося шістнадцять років, він уперше отримав роботу в супермаркеті. Його робота, серед іншого полягала в тому, щоб на дно кошика класти перезрілі помідори, а найкращі, зверху. Шеф сказав йому:
-         Так заробляють гроші.
Коли Іванові виповнилося вісімнадцять років, він поступив у коледж. Одного дня перед екзаменами до нього підійшов якийсь студент і запропонував купити готові відповіді на тести. Іван купив їх, але на екзамені шахрайство викрилося і його виключили з коледжу. Довідавшись про це, батьки були дуже невдоволені. Вони запитали сина:
-         Як ти міг так нечесно поступити?
Якщо на світі серед дорослих є щось, чого не можна наслідувати, то – це безвідповідальні вчинки людей.
Учениця.(Додаток 3)
Вчитель. Брати на себе відповідальність – нелегка робота, подібно як нелегко і рибі плисти проти течії. Але якщо цього не робити, то тоді ви потрапите у повну залежність від інших людей, і вже вони, а не ви, контролюватимуть всі обставини вашого життя. Це і є самотній листок, що безвольно пливе за течією. Якщо ж вирішили стати активними творцями свого майбутнього, тоді ви повинні повністю керувати своїми вчинками як тепер, так і в майбутньому.
А зараз давайте згадаємо «П’ять сфер життєдіяльності людини». На дошці записані всі ці сфери, наведіть приклади того, яку відповідальність ми несемо в кожній з них.
Фізична сфера
-         Відпочивай та займайся спортом без нагадувань.
-         Утримуйся від дошлюбних статевих стосунків.
Інтелектуальна сфера
-         Завжди працюй над собою; постійно навчайся та читай.
-         З метою задоволення власної допитливості поглиблено вивчай тему, яка тебе цікавить.
Емоційна сфера
-         Коли у тебе поганий настрій, не ображай інших.
-         З вдячністю сприймай похвалу і компліменти.
Соціальна сфера
-         Визнай власні помилки і проси пробачення.
-         Уважно слухай розповідь чи пояснення інших людей.
Духовна сфера
-         Проси батьків більше розповідати тобі про їхні переконання та ставлення до людей, оточуючого середовища.
-         Живи у злагоді із самим собою та іншими людьми.
Хто ти: рибка чи самотній листок?
Вчитель. Що ви думаєте кожен про самого себе: чи я активний творець власного майбутнього, чи листок, що пливе за течією? Подумайте над цим запитанням і визначте це для себе.
В «Робочому зошиті» знайдіть, будь ласка, розділ  «Рибка чи самотній листок» (Додаток 4). Зверніть увагу на те, що там наведено по одному прикладу відповідальної поведінки у кожній з п’яти сфер життєдіяльності людини. Напишіть ще по два приклади у кожній сфері, причому один наведіть такий, який говорив би про вашу відповідальність, а другий – показував би необхідність вдосконалення.
Тепер оцініть себе в кожній з п’яти сфер і зобразіть це за допомогою стрілок: якщо ви вважаєте себе «рибкою» в певній сфері, то проведіть стрілку від «0» вліво, а якщо почуваєтеся «самотнім листком», то – вправо.


Підписатися на: Дописи (Atom)